загрузка...
Шрифт

Країна Моксель, або Московія. Книга 2

1234...99
Страница 1

Книга друга

Київ

Видавництво імені Олени Теліги

2009




Обкладинку книжки скомпоновано

на основі картини І. Глазунова "Іван Грозний"






Моїй коханій дружині

Любові Сергіївні присвячую.

Автор


ПЕРЕДМОВА


Після виходу першої книги двотомника до автора роману-дослідження звернулося багато читачів із проханням виокремити і прояснити поняття народу та країни Моксель. Зважаючи на це, другий том книги автор повністю присвятив цьому важливому питанню. Позаяк і сам збирався про те писати.

Продовжуючи розпочату в першій книзі тему про народ і країну Моксель, ми часто повертатимемося до перших часів появи цього народу, його історичних коренів. Постараємося бодай почасти заповнити прогалину, яку свідомо залишила, покривши її вигадками і облудою, російська історична наука. Надзвичайно великий парадокс підкинула нам шовіністична влада Російської імперії: мовляв, московити, яких пізніше возвеличили у великоросів, — цілком слов'янський етнос. І не просто слов’янський, а вищий за інтелектом та давністю історичних коренів. Облуда найвищої проби! Усе виконано в істинно романовському (катерининському) дусі, "доведено" найкращими російськими дореволюційними істориками.

Ось якою їхня концепція є насправді, якщо висловити її стисло: "Великій державі — велике минуле, великим правителям — великих попередників». Тому коли слов’янський етнос на початку XVIII століття виявився без великих "державних продовжувачів", то й був, ясна річ, "остаточно поцуплений" володарями "змужнілої" країни Моксель, як "те, що лежало без нагляду", "не мало власника". Династії Романових, яка почалася зі служника-мерянина Кобили, знадобилося велике слов'янське минуле Київської держави. І теорія про слов’янське походження Московії була "історично обґрунтована".

Але парадокс полягає в тому, що на території "споконвічної російської землі" — сучасних Московської, Володимирської, Ярославської, Івановської, Костромської, Тверської, Рязанської областей — здавна проживали фінські племена: меря, мурома, мещера, весь і т, д. Тобто Московське князівство виникло й розвинулося на базі фінського етносу.

Ще в VI столітті цю істину засвідчив готський історик Йордан, про що нагадує Велика Радянська Енциклопедія (третє видання), Я не цитуватиму тут підтвердження, бо вже виклав їх у першому томі книги.

Найдавніші київські літописи нагадують, що саме ці племена проживали на землі майбутньої Московії також у IX—XII століттях. Великий мандрівник Вільгельм де Рубрук, побувавши у ставці хана Сартака І253 року, підтвердив цю думку, вказавши, що на північ від сучасного міста Липецька, між Доном і Волгою, проживали тільки "два роди людей, а саме: Моксель... і Мердиніс".

Сучасник Катерини II історик Іван Болтін, який бурхливо сприймав будь-який замах на "велич російської історії", необережно бовкнув, що меряни проживали на своїй історичній землі аж до навали татар хана Батия на країну Моксель, або так звану ростовсько-суздальську землю, а мурома "вся перетворилася на росіян". Мовляв, ось так—взяла та й перетворилася". Геть уся!

Але що цікаво: навіть у часи, коли "підводилася основна історична база" під слов’янське походження Московії, археолог граф Олексій Сергійович Уваров, провівши розкопки 7729 курганів у колишніх Московській, Володимирській, Ярославській, Костромській, Рязанській губерніях, установив, що ті кургани належали виключно мерянському (фінському) етносу VIII—XII століть. Були розриті кургани цього ж етносу наступних віків, аж до XVI століття. Граф О. С. Уваров, підсумувавши матеріал досліджень, у 1872 році видав книгу "Меряни та їхній побут за курганними розкопками". Широкоформатна книга має 215 сторінок, на 82 із яких містяться таблиці археологічних знахідок у курганах.

Я не розповідатиму про тисячі знайдених кістяків мерян.

Слов’янського духу на землі Московії у ті віки "не чути". Але про те поговоримо окремо.

Вище ми згадували про романовську концепцію російської історії. Паралельно з головними постулатами тієї концепції існували допоміжні: про "богообраний народ", "російський патріотизм", "російський національний характер", "широту російську душу" та інші. Читачі мають знати: всі оті постулати необхідно було не тільки вигадати, а й дуже довго, завзято й примусово насаджувати. І деспотична імперська влада не лише насаджувала подібні "сказання", а й заохочувала до плагіату та вимислів національну еліту, власну науку та літературу. Адже недарма Андрій Тимофійович Болотов у своїй книзі "Життя і пригоди Андрія Болотова, описані ним самим для своїх нащадків" зауважив: "Імовірно про Катерину (імператрицю. — В. Б.) можна сказати, що саме вона започаткувала жанр псевдомемуарів". Ці слова, мовлені 200 років тому, спонукають до роздумів.

Не пояснюватимемо знову, навіщо вдавалися до таких маніпуляцій, навіщо запускалися брехня і вимисли в російську історичну науку, в російську літературу, нарешті, в уми московитів. Створювалася жорстока імперія, створювалася із звичайних простолюдинів нова династія Романових-Кобиліних, і необхідно було підвести її під статус "богообраної" та "величної". А в тоталітарній державі, якою завжди була Російська імперія, проробляти таке було зовсім нескладно. Тим паче, що до цих дій була залучена Російська православна церква. Її навіть було призначено очолити процес фальсифікації. А за всіма цими діяннями спостерігала, насолоджуючись всевладдям, державна і церковна потрійна цензура.

  Следующая
дизайн сайта
ARTPIXE
rubooks.org